У 1944 році польський правник Рафаель Лемкін ввів термін «ґеноцид», частково у відповідь на Голокост, а також попередні історичні події.
Він поєднав грецький префікс «genos», що означає расу, і латинський суфікс «cide», що означає вбивство.
Саме завдяки кампанії Лемкіна у 1948 році була ратифікована Конвенція про ґеноцид.
Понад 150 країн зараз є учасницями конвенції, а це означає, що вони несуть відповідальність за запобігання та покарання злочину як ґеноциду.
Але з сотнями подій та обставин, які можуть підпадати під визначення ґеноциду, лише деякі з них досягли юридичного визнання.
Це пов'язано з цілим рядом політико-правових чинників.
Тим не менш, ми часто чуємо, як слово «ґеноцид» використовується для опису жахливих руйнувань – не лише в контексті міжнародного права.
Багато вчених сходяться на думці, що цей термін може використовуватися для висловлення скорботи і протесту.
«Це стає способом транслювати різні досвіди тяжкого насильства», – сказала професор практики з прав людини та міжнародного права Нью-Йоркського університету Васукі Несія.
У цьому епізоді SBS Examines заглиблюється в суперечливу історію ґеноцидного злочину та розглядає, як це слово(термін) використовується сьогодні.
